<<
>>

Вплив нервової системи в формуванні імунологічної реактивності організму тварин

За сучасними уявленнями реактивність організму трактується як його здатність реагувати певним чином на дію зовнішнього середовища [264, 265, 266, 285]. Резистентність організму визначає його стійкість до дії патогенних факторів [180, 181, 402].

Гуманна медицина вже давно надавала великого значення настрою людини в його резистентності до захворювань.

Клініцисти і патологи XIX століття відзначали значну роль нервової системи в резистентності організму до різних дій і в прояві різних хвороб. Пирогов М.І. писав про значний вплив душевного стану на перебіг хвороби [237]. Манассєїн В.А. [173] неодноразово звертав увагу на значення психогенних чинників у виникненні й перебігу різних хвороб.

Нервовій системі надавали велике значення в резистентності організму і в особливостях його реакцій. Напрям, що вивчає роль трофічного впливу нервової системи в перебігу патологічних процесів, розвивали ряд авторів, зокрема А. Д. Сперанський і його учні [283].

Реактивність цілісного організму багато в чому залежить від нервової системи, на яку І. П. Павлов указував як на найреактивнішу. Відкриття І. М. Сєчєновим [262] явищ слідового гальмування і сумації подразнень показало, що реактивність - властивість організму, інтегроване вираження функціонального стану його окремих систем, клітин і тканин - в значній мірі визначається центральною нервовою системою та її вищими відділами.

На значну роль нервової системи в регуляції реактивності вказував П. Г. Костюк [138, 139].

Велике значення в розумінні ролі нервової системи, зокрема кори великого мозку, мала монографія І. М. Сєчєнова “Рефлекси головного мозку” [262]. Особливий внесок у вивчення ролі кори головного мозку в різних проявах реактивності був зроблений І. П. Павловим [221, 223]. Нервова система відіграє значну роль у реактивності організму. Тому всі форми змін вищої нервової діяльності, встановлені І.

П. Павловим і його науковою школою, разом із тим є формами реактивності, як і домінанта за А. А. Ухтомським. Павловим І. П. встановлені загальні закономірності і зв'язки між вищою нервовою діяльністю і реактивністю. Експериментально доведено, що реактивність залежить від сили, рухливості та врівноваженості в

корі головного мозку основних нервових процесів - збудження і гальмування [223].

Вивчався вплив і вегетативної нервової системи на реактивність організму. Особливе значення симпатичної нервової системи в реактивності було доведено Л. А. Орбелі і його науковою школою [32]. Важливе значення для вчення про реактивність мав напрям про роль інтерорецепторів у життєдіяльності організму [13, 14, 318].

У формуванні реактивності беруть участь усі відділи нервової системи: рецептори, нервові провідники, спинний і довгастий мозок, підкоркові структури і кора великого мозку. Функціональний стан нервової системи позначається на реакціях організму щодо найрізноманітніших подразників навколишнього середовища (наприклад, гіпоксії) й на резистентності до них.

Доведено, що нервова система має дуже важливе значення в імуногенній перебудові реактивності організму під дією антигенного подразника [55, 102, 215, 216, 283].

Прояви загальної реактивності організму можуть бути пояснені тільки за умови врахування функціональних особливостей нервової системи [243, 282].

У реактивності нервової системи велику роль відіграє тип вищої нервової діяльності [218, 219, 223, 95].

Негативно на резистентність організму тварин впливає порушення технології утримання. За виробничих умов на стан імунітету тварин впливає значна кількість стрес-факторів: транспортування, щільне утримання, перегрупування, проведення ветеринарно-зоотехнічних заходів тощо. Це викликає виникнення імунодефіцитних станів та зниження продуктивності [327, 400]. Після транспортування у тварин знижується синтез антитіл, втрачається маса тіла [184]. Невірні параметри мікроклімату тваринницьких приміщень призводять до зниження не тільки резистентності, а й продуктивності [140, 378, 402].

Роль нервової системи у визначенні рівня реактивності та резистентності щодо механічних чинників не викликає сумнівів. Доведено, що індивідуальні особливості й тип ВНД впливають на перебіг променевих вражень [56].

1.3.

<< | >>
Источник: Карповський Павло Валентинович. КОРТИКО-ВЕГЕТАТИВНА РЕГУЛЯЦІЯ ПРОЦЕСІВ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ІМУНІТЕТУ В ОРГАНІЗМІ СВИНЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Вплив нервової системи в формуванні імунологічної реактивності організму тварин:

  1. Роль автономної нервової системи у функціонуванні організму тварин
  2. Автономна нервова система її вплив на функції організму та зв’язок з типологічними особливостями
  3. Взаємозв’язки та вплив основних властивостей вищої нервової діяльності та тонусу автономної нервової системи на кількість лейкоцитів у крові свиней
  4. Вивчення імунологічної реактивності свиней
  5. Динаміка вмісту циркулюючих імунних комплексів у свиней з різним тонусом автономної нервової системи за впливу технологічного подразника
  6. Показники неспецифічного імунітету у свиней з різним тонусом автономної нервової системи за впливу технологічного подразника
  7. Вплив основних властивостей коркових процесів та тонусу автономної нервової системи на вміст циркулюючих імунних комплексів у крові свиней
  8. Зв’язок показників вищої нервової діяльності й тонусу автономної нервової системи у свиней
  9. Динаміка фагоцитарної активності нейтрофілів крові свиней різних типів вищої нервової діяльності за впливу технологічного подразника
  10. Взаємодія імунної та нервової систем
  11. Стан неспецифічного імунітету у свиней різних типів вищої нервової діяльності за впливу технологічного подразника