<<
>>

Автономна нервова система її вплив на функції організму та зв’язок з типологічними особливостями

Автономна (вегетативна) нервова система - це сукупність нейронів головного та спинного мозку, що беруть участь у регуляції діяльності внутрішніх органів. Дж. Ленглі в 1889 році розподілив вегетативну систему на два відділи - парасимпатичний та симпатичний.

Також, окремо було виділена так звана ентеральна система (Мейсснерово та Ауербахово сплетіння в кишечнику). В 1910 році Епінгер і Гесс запровадили вчення про симпатикотонію та ваготонію. До ознака ваготонії вони відносили рідкий пульс, глибокий уповільнений подих, звуження очної щілини й зіниць, схильність до гіперсалівації і метеоризму. В наш час уже відомо більше 50 ознак ваготонії й симпатикотонії. Гельгорн зазначав, що лише в 16% здорових людей можна визначити симпатикотонію чи ваготонію. Даниело Пуло ввів таке поняття як «амфотонія». Це явище, при якому обидва відділи АНС мають підвищений тонус. Четвериков увів поняття «локальний тонус» — це ситуація коли підвищення тонусу симпатичної чи парасимпатичної системи має місце в конкретному органі, наприклад, у серці [309].

В наш час пропонується виділяти 7 типів автономної реактивності: 1) загальна симпатикотонія, 2) часткова симпатикотонія, 3) загальна ваготонія, 4) часткова ваготонія, 5) змішана реакція, б) загальна інтенсивна реакція, 7) загальна слабка реакція [201].

Роль АНС полягає в регуляції обміну речовин, збудливості, автоматії периферичних органів. Вона регулює та змінює фізіологічний стан тканин та органів, пристосовуючи їх до діяльності цілісного організму та умовам навколишнього середовища. Автономною нервовою системою регулюється діяльність внутрішніх органів, соми, та самої нервової системи [346].

Скупчення нейронів, що утворюють вегетативні нервові центри, локалізуються в головному та спинному мозку. Центри парасимпатичної нервової системи базуються у:

- середньому мозку (мезенцефальний відділ) - вегетативні волокна від нього йдуть у складі окорухомого нерва;

- довгастому мозку (бульбарні відділи) - еферентні волокна від них проходять у складі лицьового, язикоглоткового та блукаючого нервів;

- бічних рогах крижових сегментів спинного мозку (сакральні центри) - волокна від них йдуть у складі тазових нервів [270].

Важливою різницею локалізації центрів, які істотно впливає і на їх функції, є те, що центри симпатичного відділу розташовані компактно: у бічних рогах грудних та поперекових сегментів спинного мозку, починаючи від 1-го грудного до I - IV поперекового (тораколюмбальний відділ). Волокна АНС від них відходять через передні корінці спинномозкових сегментів разом з відростками моторних нейронів [199].

Усі вказані відділи АНС підпорядковуються вищим вегетативним центрам, які розташовані в довгастому мозку - гіпоталамусі. Останні, в свою чергу, залежать від кори великих півкуль, яка забезпечує цілісне реагування організму, об’єднуючи його соматичні та вегетативні функції у єдині акти.

Залежно від локалізації ганглії симпатичного відділу АНС поділяють на вертебральні (паравертебральні) та превертебральні. Вертебральні симпатичні ганглії розташовані по обидва боки хребта, створюючи два прикордонних стволи. Вертебральні гангліі зв’язані із спинним мозком нервовими волокнами, які формують білі сполучні гілки. Аксони постгангліонарних симпатичних нейронів направляються від вузлів до периферичних органів по нервовим шляхам [51].

Ганглії парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи розташовані всередині органів або поблизу них. Волокна розташовані всередині органів та ганглії утворюють сплетіння, що багаті нервовими клітинами. Вони розташовані у м’язових волокнах багатьох внутрішніх органів, наприклад серця, бронхів, середньої та нижньої частини стравоходу, шлунка, кишечнику, жовчного міхура, сечового міхура, а також у залозах внутрішньої секреції.

Багато центрів АНС постійно знаходяться в стані активності, внаслідок чого інервовані ними органи постійно отримують збуджуючі або гальмуючі імпульси. Природа цього імпульсу визначається тим, що до них надходять нервові імпульси як від рецепторів внутрішніх органів, так і від екстерорецепторів. Тонус автономних центрів має визначене фізіологічне значення. Тому що, в органах з односторонньою іннервацією є можливість регуляції протилежної направленості.

Протилежний ефект виникає у більшості органів, що іннервуються вегетативною нервовою системою, подразненням симпатичних та парасимпатичних волокон:

- сильне подразнення блукаючого нерва викликає зменшення ритму та сили серцевих скорочень, а подразнення симпатичного нерва, навпаки, збільшує ритм та силу серцевих скорочень;

- парасимпатичний вплив розширює судини слинних залоз, язика, статевих органів, симпатичний відділ звужує ці судини [23].

Факти дозволяють висунути гіпотезу про «антагонізм» симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Згідно неї, обидва відділи автономної нервової системи керують функцією органа, діючи в протилежних напрямках - антагоністично. В нормі при наявності в обох системах центрів, що керують функцією органу, спостерігається рівновага між ними. При перевазі тонусу однієї системи тонус другої зменшується. Постійне підвищення тонусу симпатичного або парасимпатичного відділу призводить до виникнення різноманітних розладів. При регуляції функцій ряду органів між двома відділами вегетативної нервової системи існує не лише антагонізм, але й синергізм. Секреція слини збуджується як симпатичними, так і парасимпатичними нервами, однак при цьому склад слини різний. Але необхідно враховувати, що ряд органів та тканин не мають парасимпатичної іннервації, а оснащені лише волокнами симпатичної нервової системи [309].

Парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи - це система регуляції фізіологічних процесів, що забезпечує гомеостаз. На відміну від

цього симпатичний відділ - система мобілізації резервів, необхідна для активного взаємозв’язку організму з середовищем [319].

Доведено, що у формуванні типів гемодинаміки значну роль відіграють особливості функціонального стану вегетативної нервової системи. Крайні гемодинамічні типи з перевагою серцевого або судинного компоненту гемодинаміки - виражений гіперкінетичний та виражений гіпокінетичний - характеризуються переважною активністю надсегментарних відділів автономної нервової системи як у стані спокою, так і при виконанні функціональних проб. Гемодинамічні реакції представників різних гемодинамічних типів на дозовані навантаження визначаються не тільки співвідношенням активності симпатичного та парасимпатичного відділів АНС в стані спокою, а головним чином - реактивністю цих відділів та активністю надсегментарних рівнів регуляції серцевого ритму.

Фізичне тренування, направлене на розвиток витривалості, оптимізує стан автономної нервової системи у представників з вираженим гіперкінетичним типом гемодинаміки, а тренування на розвиток швидкісно- силових якостей - у представників вираженого гіпокінетичного типу гемодинаміки [73].

Симпатичний відділ АНС сприяє значному підвищенню процесів глікогенолізу, гліконеогенезу, ліполізу, посиленню діяльності серцево - судинної системи, перерозподілу об’єму крові з ділянок здатних переносити гіпоксію, в ділянки, де наявність кисню та енергетичних джерел є основою існування. Багато авторів визначають те, що симпатична нервова система виконує ерготропну функцію - в значній мірі підвищує життєві резерви організму. Саме тому збудження симпатичного відділу вегетативної нервової системи відбувається кожен раз в період стресу (під час реакції організму, направлених на виживання в несприятливих ситуаціях). Включення симпатичної нервової системи в цю відповідь реалізується за участю вищих вегетативних центрів та ендокринних механізмів, та компонентом цієї реакції є викид у кров катехоламінів з мозкового шару наднирників.

Парасимпатичний відділ АНС діє на серце пригнічуючи частоту та силу його скорочень, провідність, та збудливість, розслаблює сфінктери травного каналу, сечового міхура; активує сфінктер зіниці, війчастого м’яза ока, підвищуючи кривизну кришталика, підсилюючи переломлюючу здатність ока; підвищує кровонаповнення судин статевих органів; активує слиновиділення; підвищує секрецію сльозної рідини. Збудження парасимпатичних волокон призводить до відновлення гомеостазу, тобто до трофотропного ефекту [23].

1.5.

<< | >>
Источник: Карповський Павло Валентинович. КОРТИКО-ВЕГЕТАТИВНА РЕГУЛЯЦІЯ ПРОЦЕСІВ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ІМУНІТЕТУ В ОРГАНІЗМІ СВИНЕЙ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Автономна нервова система її вплив на функції організму та зв’язок з типологічними особливостями:

  1. Вплив нервової системи в формуванні імунологічної реактивності організму тварин
  2. Роль автономної нервової системи у функціонуванні організму тварин
  3. Зв’язок показників вищої нервової діяльності й тонусу автономної нервової системи у свиней
  4. Вплив основних властивостей коркових процесів та тонусу автономної нервової системи на вміст циркулюючих імунних комплексів у крові свиней
  5. Взаємозв’язки та вплив основних властивостей вищої нервової діяльності та тонусу автономної нервової системи на кількість лейкоцитів у крові свиней
  6. Показники неспецифічного імунітету у свиней з різним тонусом автономної нервової системи за впливу технологічного подразника
  7. Динаміка вмісту циркулюючих імунних комплексів у свиней з різним тонусом автономної нервової системи за впливу технологічного подразника
  8. Вплив показників кортикальної та вегетативної регуляції на лізоцимну активність сироватки крові.
  9. 3.4.1 Взаємозв’язки та вплив кортико-вегетативних механізмів на кількість еритроцитів у крові свиней
  10. Вплив кортикальних та вегетативних механізмів фагоцитарну активність нейтрофілів крові свиней за технологічного подразнення.
  11. Регуляція бактерицидної активності сироватки крові свиней за впливу технологічного подразника
  12. Стан неспецифічного імунітету у свиней різних типів вищої нервової діяльності за впливу технологічного подразника
  13. Динаміка фагоцитарної активності нейтрофілів крові свиней різних типів вищої нервової діяльності за впливу технологічного подразника
  14. Взаємодія імунної та нервової систем
  15. КОЖЕВНИКОВА Мария Владимировна. ВЛИЯНИЕ РЕГУЛЯТОРОВ РЕНИН-АНГИОТЕНЗИН-АЛЬДОСТЕРОНОВОЙ СИСТЕМЫ И СИСТЕМЫ МАТРИКСНЫХ МЕТАЛЛОПРОТЕИНАЗ НА ФОРМИРОВАНИЕ КЛИНИЧЕСКИХ ВАРИАНТОВ ТЕЧЕНИЯ ГИПЕРТРОФИЧЕСКОЙ КАРДИОМИОПАТИИ. Москва –2014, 2014
  16. ЭПИДЕМИЧЕСКИЙ ПРОЦЕСС КАК СОЦИАЛЬНО-ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА СИСТЕМА ЭПИДЕМИЧЕСКОГО ПРОЦЕССА